Космічне сміття стає критичною загрозою для низькоорбітальних супутникових угруповань
Заключний науковий ривок обсерваторії Swift

Доля будь-якого супутника на низькій навколоземній орбіті визначена невблаганним законом аеродинамічного опору. Навіть у глибокому вакуумі присутні залишки атмосферних частинок, які поступово сповільнюють апарат, змушуючи його втрачати висоту. Ситуація ускладнюється поточним сонячним циклом: посилення сонячної активності призводить до нагрівання та розширення верхніх шарів атмосфери. Як наслідок, щільність середовища на орбіті зростає, і гальмування стає агресивнішим. Для обсерваторії Swift, позбавленої власної рушійної установки для корекції орбіти, це стало критичним фактором.
На початку 2026 року NASA спробувало максимально сповільнити цей процес, перевівши станцію в режим мінімального лобового опору. Це потребувало радикальних заходів: відключення більшості наукових інструментів. Два з них створювали прямий опір потоку частинок, а третій — Burst Alert Telescope (BAT) — споживав стільки енергії, що сонячні панелі доводилося орієнтувати під кутом, вкрай невигідним з точки зору аеродинаміки. Консервація дозволила утримувати апарат на висоті понад 300 кілометрів, нижче якої починається стрімке та незворотне зниження.

Надії на повноцінний порятунок покладалися на приватний сектор. Компанія Katalyst Space розробила спеціалізований космічний буксир LINK, який мав захопити обсерваторію та підняти її на висоту понад 600 кілометрів, що фактично подарувало б Swift ще кілька років активного життя. Однак амбітний план зіткнувся з суворою реальністю орбітальної механіки. Після запуску ракети Northrop Grumman Pegasus у липні виникли критичні збої в системі орієнтації буксира. У серпні NASA офіційно визнало місію з порятунку невдалою.
У цій ситуації агентство опинилося перед етичним і науковим вибором: продовжувати підтримувати «режим сну», пролонгуючи існування «мертвого заліза» до листопада, чи використати час, що залишився, для науки. Вибір був зроблений на користь знань. Рішення повернути Swift до роботи означає, що обсерваторія згорить в атмосфері значно швидше — ймовірно, протягом одного-двох місяців, — але встигне передати останні дані про глибокий космос.
Наразі вже активовано рентгенівський телескоп XRT та ультрафіолетово-оптичний UVOT. Повернення в стрій найбільш енергозатратного інструмента — BAT — заплановано на найближчі тижні. Це потребуватиме зміни орієнтації сонячних панелей, що остаточно збільшить опір середовища та прискорить падіння.
Сам буксир LINK не буде списаний: він продовжить функціонувати як експериментальний об'єкт для відпрацювання технологій зближення та маніпуляцій з іншими супутниками. Для Swift же настає фінальний акт. Замість того щоб повільно згасати в тиші, обсерваторія завершить свій шлях у режимі максимальної продуктивності, перетворюючи свої останні дні на цінний внесок в астрофізику.

