Повернення людини на Місяць перетворюється на один із найскладніших інженерних викликів сучасності, де будь-яка помилка може стати фатальною. У Космічному центрі імені Кеннеді розпочато збирання ракети SLS для місії Artemis III — технологічного гіганта, покликаного подолати земне тяжіння. Проте майбутній запуск приховує в собі парадокс: найпотужніша машина в історії США буде використана лише для маневрів на навколоземній орбіті. Цей крок демонструє безкомпромісний підхід NASA до безпеки екіпажу перед фінальним стрибком до супутника Землі.
Процес підготовки до місії Artemis III розпочався з критично важливого етапу — вертикального складання ракети Space Launch System (SLS). У липні фахівці зафіксували на мобільній пусковій платформі кормові секції твердопаливних прискорювачів. Ці елементи фактично слугують фундаментом усієї конструкції, рівномірно розподіляючи колосальну масу ракети та корабля по стартовому майданчику в момент запуску.
Технічні характеристики цих прискорювачів вражають: кожен із них складається з п'яти сегментів, сягає 54 метрів у висоту та має діаметр 3,7 метра. У заправленому стані одна така установка важить близько 726 тонн і розвиває тягу до 16 МН. Сукупно два прискорювачі генерують 32 МН, що забезпечує понад 75% усієї стартової потужності ракети в перші дві хвилини польоту. Їхня робота обмежена 126 секундами, після чого вони відокремлюються, передаючи управління центральному ступеню.
Паралельно з цим триває підготовка основної частини ракети. У конструкцію вже інтегровано баки для рідкого водню та кисню, міжбаковий відсік і передню спідницю. Особлива увага приділена двигунній установці: на ступінь встановлюють чотири двигуни RS-25. Ці агрегати є свого роду технологічною спадщиною програми «Шаттлів», працюючи на кріогенному паливі та забезпечуючи тягу близько 8,9 МН, що дозволяє ракеті продовжувати розгін після скидання бічних прискорювачів.
Одночасно з підготовкою носія йде доопрацювання космічного корабля Orion. Одним із ключових завдань стало оновлення теплозахисного екрана повернельного модуля. Він складається зі 186 індивідуальних блоків абляційного матеріалу Avcoat. Технологію виробництва цих блоків було переглянуто після того, як під час місії Artemis I виявили аномалії в структурі захисту. Підвищення однорідності та проникності матеріалу є критично важливим для того, щоб екіпаж міг безпечно увійти в щільні шари атмосфери на величезній швидкості. Завершальним етапом стане з'єднання капсули з європейським службовим модулем, який уже успішно пройшов серію акустичних випробувань.
Однак за зовнішньою технічною міццю ховається стратегічний нюанс: дана конфігурація ракети, попри свою здатність досягати Місяця, у рамках цієї конкретної місії залишиться на низькій навколоземній орбіті. З точки зору економіки це виглядає як надзвичайно марнотратна операція — використовувати одну з найдорожчих ракет в історії для завдань, які могли б бути вирішені легшими носіями.
Проте така стратегія продиктована жорсткими вимогами безпеки. Місія Artemis III стане полігоном для випробувань стикування Orion із демонстраційними місячними посадковими апаратами — Blue Moon та Starship. Проведення цих тестів у навколоземному просторі дозволяє NASA контролювати ситуацію: у разі виникнення проблем екіпаж може бути оперативно повернутий на Землю. У глибокому космосі, біля Місяця, така можливість практично відсутня.
Відсутність ресурсів для серії безпілотних випробувань перетворює кожен запуск SLS на свого роду «єдиний шанс». Величезні фінансові витрати на цей старт виправдовуються тим, що успіх орбітальних тестів стане єдиним гарантом безпеки майбутньої висадки. Якщо все пройде за планом, це відкриє шлях до повноцінного повернення американських астронавтів на місячну поверхню наприкінці 2028 року.
Тріумф багаторазових систем Falcon 9
